Одним словом - СІМ’Я
У кожній сім’ї, якою б міцною вона не була, час від часу все одно виникають непорозуміння між чоловіком та дружиною. І коли вони не в змозі знайти компроміс та дійти згоди в якихось питаннях, говорять наче на різних мовах, відстоюючи кожне свій інтерес, то все одно мають пам’ятати, що у них є дуже цінне спільне надбання – їхні діти, які не повинні бути втягнутими у сімейні чвари і страждати від цього.
Як часто ви сваритеся зі своєю другою половинкою, забуваючи про те, що поруч дитина? Не по своїй волі вона опиняється у центрі конфлікту. І зовсім неважливо – чи поведінка дитини є причиною сварки, або ви розлючені абсолютно з іншого -«дорослого» приводу, малюк, так чи інакше, залучений у ситуацію. Для нього, до певного моменту, весь світ зосереджений у родині. І від стабільності взаємин залежить те, як сприймається ситуації у світі в цілому. Під час конфліктів між батьками, стабільність світу валиться і дитина виявляється абсолютно безпорадною і беззахисною. Вона страждає. Адже для неї дорогими є двоє батьків, якими б вони не були. Яким би не було відношення самих дорослих одне до одного, якими б обґрунтованими не були їхні претензії, дитина однаково потребує любові мами і тата. Для малої дитини нічого не значить Ваш соціальний статус, успіхи на роботі, авторитетність у колективі – їй важливо бути сприйнятою, підтримуваною, схвалюваною і улюбленою. Коли дитина стане дорослою, то зможе по-іншому поглянути на те, якими людьми є її батьки, в якій сім’ї вона росла. Щось захоче перенести в свою сім’ю, від чогось вирішить назавжди відмовитися, але поки вона маленька – зробити таке їй не під силу!
Конфлікти між батьками лякають дітей, особливо важко, коли тато з мамою залучають до участі в них, у якості третьої сторони, дитину. Причини для цього можуть бути різними: шукають підтримку в особі дитини, просто вихлюпують свої емоції або навіть хочуть вберегти дитину від подібного надалі. Всі ці дії продиктовані егоїзмом. В даний момент, батьки зовсім не думають про те, що коїться в душі у дитини, і якими наслідками обернуться для неї подібні дії.
У силу свого віку, малюк не в змозі об’єктивно сприймати звинувачення, що пред’являються батьками один до одного. Він їм просто вірить. А вірити в те, що хтось із них нехороший, дитині не просто важко, їй нестерпно боляче. У цей момент валиться сприйняття сім’ї, малюк стає вразливим і беззахисним. До того ж нелюбов одного із батьків до своєї половинки, дитина частково переносить і на себе.
Коли батьки звинувачують одне одного по черзі, це остаточно дестабілізує дитину і вона, швидше за все, втратить відчуття любові до обох батьків, або ж почне намагатися всіма силами і способами помирити їх. Будь-який з цих варіантів не сприятиме розвитку вміння вибудовувати успішні взаємини в майбутньому. Плюс до всього, сварки і конфлікти в сім’ї малюк сприймає як модель поведінки, і є велика ймовірність, що перенесе їх у свою майбутню сім’ю.
Що ж робити? Це не означає, що малюк має рости в атмосфері вічних усмішок і суцільного позитиву. Дитина може і повинна знати, що відчувати негативні емоції – нормально для людей.
Але одна справа говорити про свої почуття «Я зла чи злий на тебе. Я не хочу зараз ні з ким говорити », і зовсім інша опускатися до взаємних докорів та образ. Батьки навіть перебуваючи у стані взаємного конфлікту, обов’язково повинні знаходити хороші риси у своєї протилежної половинки, говорити про них дитині, щоб вона могла гордитися як мамою так і батьком та однаково поважати їх.
Турботливим батькам завжди треба пам’ятати, які б конфлікти та непорозуміння не виникали між ними в сім’ї, дитини вони абсолютно не повинні стосуватися. Вона не винна в тому, що ви не можете вирішити свої проблеми без її участі. Будь-яку сварку, швидше за все, можна обговорити спокійно, постаратися домовитись. Якщо ж ні, кричіть одного на одного, хоч посуд бийте,одним словом – випускайте пару але зробіть все так, щоб дитина цього не бачила, захистіть її від власного негативу.
І на завершення хочу додати,що наші діти є джерелом позитивних емоцій,творчості,безпосередності та щирості,чого власне нам,дорослим,не вистачає. Вони щодня дають нам щось нове,стаючи справжніми вчителями. Просто варто прислухатись до них, приділяти їм достатньо уваги, дарувати тепло і просто любити.