До цього не можна звикати: (навіть якщо «усі так живуть»)
Є речі, до яких ми поступово «притираємось». Спершу вони викликають протест, потім - втому, а згодом стають ніби нормою. Ми звикаємо, щоб вижити, не перевантажувати себе, не відчувати постійний біль. Але є межі. І деякі речі не повинні ставати звичкою, навіть якщо здається, що так живуть усі.
До чого не варто звикати:
1. До насильства - у будь-якій формі.
Фізичне, психологічне, економічне - воно ніколи не є «нормою».
Навіть якщо це «не щодня» або «не так сильно».
2. До постійного внутрішнього напруження.
Жити в режимі «завжди на межі» - це виснажує.
Тривога не повинна бути фоном життя.
3. До знецінення себе.
Коли власні потреби, почуття і межі постійно відсуваються «на потім» - це не турбота про інших, це втрата контакту з собою.
4. До токсичних стосунків.
Маніпуляції, контроль, приниження, холодність - це не «характер», не «складний період», а сигнал, що щось не так.
5. До виснаження як стилю життя.
Коли втома - це постійний стан, а відпочинок - рідкість, це не норма, а сигнал, що ресурси закінчуються.
6. До байдужості до себе.
Ігнорувати свої потреби, біль, втому — це поступово втрачати себе.
7. До думки «так у всіх».
Навіть якщо щось поширене - це не означає, що це правильно чи безпечно.
Чому ми звикаємо?
Бо це спосіб адаптації.
Психіка намагається зменшити біль і напругу. Але адаптація не дорівнює здоров’ю.
Що можна зробити?
- зупинитися і чесно запитати себе: «Мені справді так ок?»;
- звернути увагу на тіло: воно часто сигналить першим;
- дозволити собі думку: «Я заслуговую на інше»;
- шукати підтримку - це не слабкість.
Пам’ятай.
Звичка - не завжди показник норми.
Іноді це просто доказ того, що ти довго терпів/терпіла.
Ти маєш право на життя, де є безпека, повага і турбота.
Навіть якщо це виглядає «незвично» для інших.
На офіційній сторінці за посиланням: http://howareu.com викладено ряд відео роликів, інформаційних матеріалів, контакти, поради, та методики, які допоможуть піклуватися про ментальне здоров'я – своє та близьких людей.
